У це складно сьогодні повірити, але до середини 19 століття поняття особистої гігієни було дуже умовним. Можна сказати, що вона була відсутня.
Це сьогодні ми не уявляємо день без душа, користуємося всілякими засобами гігієни і розуміємо, що чистота – це запорука здорового тіла та духу.
А в трактатах про здоров’я 15-16 століття чорним по білому було написано: “Водні ванни утеплюють тіло, але послаблюють організм і розширюють пори. Тому вони можуть спричинити хвороби і навіть смерть. Мити обличчя в жодному разі не можна, оскільки може статися катар чи погіршитися зір.” Таким чином, гігієна Європейського суспільства зводилася до ополіскування порожнини рота та миття рук.
Аристократична частина суспільства рятувалася від бруду за допомогою надушеної ганчірочки, якою вони протирали тіло. Пахви та пах змочували рожевою водою. Чоловіки носили між сорочкою та жилетом мішечки з ароматичними травами. Жінки користувалися лише ароматичною пудрою і приймали ванну не частіше 2-3 разів на рік.
Королева Іспанії Ізабелла Кастильська, яка правила наприкінці 15 ст, зізналася в тому, що за все життя милася всього двічі — при народженні та в день весілля. Людовік ХIV мився всього двічі за життя, згідно поради лікарів. Така гігієнічна процедура стала великою психологічною травмою для правителя, після якої він відмовився будь-коли приймати водні процедури.
А що ж із туалетом, запитаєте ви? Парадокс, але у палацах французьких королів не було жодного туалету. Щоб палацові гості, придворні і сама Його Величність могли виправити свої природні потреби – їм приносили “нічні вази”, вміст яких потім виливався біля задніх дверей палацу. А в деяких випадках гості сідали на широке підвіконня біля відчиненого вікна і … робили свою справу.
Самого поняття туалетного паперу до 1800 року не існувало. Для гігієни після туалету використовувалися підручні засоби. Багаті могли дозволити собі розкіш використовувати для цього смужки тканини. Бідні ж використовували старі ганчірки, мох, листя. В решті Європи користувалися тканинними рушниками. Рушники прали та використали знову. Пізніше європейці перейшли на сторінки книг, журналів та газет.
В Азії першим “туалетним папером” могло бути все, що завгодно. Ескімоси віддавали перевагу моху або снігу. Вікінги – вовну. Майя та перші американські поселенці – кукурудзяні качани. На тропічних островах користувалися плоскими ракушками молюсків. В ісламських та індуїстських культурах гігієнічні процедури після туалету здійснювали лівою рукою та водою. Цей звичай там зберігся і донині. Ось чому в цих культурах вважається образою вітати когось нечистою рукою або передавати нею їжу.
Навіть сьогодні в Азії туалетний папір використовують тільки після гігієнічного душу для чистих інтимних місць: щоб їх насухо витерти, перед тим як одягати штани.
Першою країною, яка почала виробляти туалетний папір, був Китай. У 589 р. н. е. першу партію туалетного паперу з рисової соломи було поставлено до двору Китайського імператора для потреб членів імператорської династії.
Винахідником першого туалетного паперу в Європі – прототипом того, що ми бачимо сьогодні – вважається Джозеф Гайєтт. Перший туалетний папір був нарізаний на рівні прямокутники і просочений соком алое.
Сьогодні ж ми й уявити не можемо свого побуту без чарівного паперового рулончика. І щоб дотримуватися цієї традиції, ми пропонуємо нашим покупцям туалетний папір у різноманітних варіантах: м’який та ніжний папір “Кульбаба” на втулці по 4 рулони в упаковці з перфорацією та відривними листочками, економ-варіант цієї ж ТМ “Кульбаба” у небесно-блакитних тонах без втулки з перфорацією та відривними листочками, папір ТМ “Розумна вигода” без втулки з перфорацією та відривними листочками, папір ТМ “Пташка” без втулки, гладкий без перфорації.
Вибирайте ощадливо, живіть з комфортом!